Фатального дня 13.06, я натрапив на щоденник, про
існування якого я знав більше 7 років... Проте,
жодного разу я не читав його так уседно як в цей
день, або взагалі не переглядав((( Це був
незвичайний щоденник!!! Написані в ньому слова, вже
з перших ряків змусили мене засмутитись...((( Окрім
смутку, написані думки, викликали в мене бурю
емоцій, я наче ожив на день, відчуваючи бриз
справнього вітру на березі океану. Де я ніколи не
був. Вітер підняв мене із буденності земних справ, і
я літав поміж думок наче мчусь на шаленній швидкості
життя, стрімких американських гірок, то опускаюсь,
прижимаючись до шелесту трави, то в пориві естазу
кінчиками волосся зачіпав густі пухкі хмарки.
Незважаючи на клопоти на роботі, я жадно вичитував
рядок за рядком... І все більше падав в безодню
смутку, вибратись з якось мені не хотілось, оскільки
атрофувалось бажання самозбереження... Ніби я колись
себе оберігав чи лілеїв, на шляху саморуйнації та
самознищення...
Доступ віднайти було легко, я на тому інтернет
ресурсі був зареєстрований ще в далекому 2010 році,
з метою читання тієї людини, на щоденник якої я й
натрапив, і можливого подальшого викладення своїх
думок... Проте була одна невелика проблема, мені
не дуже подобався інтерфейс даного ресурсу, а також
я на той момент вів щоденник, вірніше виставляв свої
думки на liveinternet.ru. Цікаво як він там...?!
www.liveinternet.ru/users/grafy/profile/ Хех,
вроді живий... Моя бажанна пісня мене зустрічає...
Marilyn Manson - Great Big White World. Що ж тут
сказати? Все на місці... Мабуть добре... Пориюсь в
ньому мабуть пізніше... В наступному житті... Окрім
цього в мене був
www.blogger.com/profile/108509964197133757,
але окрім одного запису я більше нічого в ньому не
зробив... Ну і звісно був VK з нотатками та
статусами, де я виставляв напоказ свої думки...
Отож, я практично не був присутнім на вище вказаному
ресурсі... Згодом я попробував зайти на нього, але я
забув пароль, тож вирішив зареєструватись на ньому.
Проте логін, пошта були зайняті. Тож я через пошту
відновив пароль. Та сміло зайшов в бухту Terra
Incognita, кинувши якір під останній запис за
четверг 02 жовтня 2014 р., щоденнику снів, посилання
на який, було на її сторінці у VK. "It's like a
stranger had a key, came inside of my mind
And moved all my things around".
Власницею даного щоденнику була дівчина, з якою я
тісно спілкувався з 2008 по 2011 р, яку я міг сміло
назвати своєю подругою, так як друзів в мене було не
багато, якщо були взагалі... В нас бували
"безтурботні" дні, коли ми могли спілкуватися з нею
з ранку до ночі та продовжуючи наступного дня...
Навіть бачились декілька разів. А з подальшим
вступом її в університет, в неї з'явилось нове коло
спілкування, і ми стали епізодично спілкуватись в
2012, 2014 р. Слід зазначити, що вона дуже дотошна
та цілеспрямована людина, і всю себе віддавала
навчанню. "Бо я не хочу виглядати тупою в чужих
очах, бо у своїх я вже собі такою здаюсь." - ось як
вона пише про це в щоденнику. В останньому ж 2014
р., вона мені першою написала, спитавши як в мене
справи, я їй відписав: " Мої справи погано." + "Бо я
в пеклі." - і справді на той час, мої справи були
дуже кепськими... Я не бачив виходу... Я був на
самому дні... Дивлячись назад, я згадую себе і
прийом Мювхаузена, як він витягнув себе за капелюх,
я сам позбувся частини них, але згодом отримав нову,
що було описано в її останньому пості. В ході
спілкування, я проникся в її душевний стан, і з
інстинктом помираючої тварини, я сказав їй щирі
слова, про неї, як я вважав завжди, проте прочитала
вона їх тільки тоді "Ти не дурна, і не наївна, ти
просто щира і природня. А таких людей, як ти
рідкість. Твої дії звісно заслуговують поваги, але
навіщо вона тобі, коли серце ниє... "... Звісно її
увага мене обійшла боком, та викликала масу
приємного здивування... "Я думав ти мені вже ге
напишеш. Забула за мене. Закинула в минуле." на що
вона відписала "Просто я чекала, що можливо ти мені
хоч раз перший напишеш)" + "І я ніколи не забуваю
тих, з ким я спілкувалась. Всі з ким спілкуємось
залишають який слід й займають комірку в пам8яті
назавжди", на що я відписав "Я практично нікому не
пишу першим. Просто не мішаю нікому, не змінюю
історію... Хоч би як я хотів би написати. + суцільні
депресії, і часто хочеться самотності. Я не
виправдовуюсь. Просто пояснюю, чому так." - воно так
і є. Я намагаюсь не змінювати історію... Проте вона
відписала "мені б дуже хотілось, щоб тобі стало
легше, бо я знаю, що я відчуваю й це так жахливо" +
"Та я б хотіла послухати...", на що я відписав
"Можливо, якщо забажаєш, десь у вересні
зустрінемось, то розкажу. Якщо я з цього пекла
звісно виберусь.", вона добре... "Добре)". В тому
році ми так і не зустрілись. Я ж не уточнив рік...
Хоча вже скоро, через 3 місяці знову вересень. І що
з того? З того часу ми не переписувались...
В травні 2015 р, мене зачепила її фотографія де вона
в платті з квітками, на що я відписав "Ти тут
особливо прекрасна!) Доповнюєш барвами квітучу
весну, гарною витонченою сукнею, з розписом в стилі
японських кімоно!)"... На що отримав заслужений
лайк. Протягом 2016 року я побачив, як вона почала
активно займатись бігом та велоспортом, долаючи
колосальні відстані для такої тендітної дівчини, за
досить короткий час... Навіть їхала до Італії на
якісь змагання... Та й взагалі мандри Європою.
Цікаво, що спонукало зайнятись бігом та
велоспортом... Хоча вона й до цього давно полюбляла
кататись на велосипеді, проте не так активно...
Можливо подавлення лібідо та слідкування за собою.
" Фізичні навантаження виганяють дурні думки."
Надіюсь, що це не втеча від чогось... Адже де б ми
не були, і на якій швидкості мчались, ми завжди з
собою. Наступний та останній епізод "спілкування"
був 31 грудня 2016 р, об 23:49, банальне привітання
з наступаючим новим роком, в яке я вклав найкращі
побажання, що міг придумати в той момент... Це було
моє останнє повідомлення, адресоване до неї... На
яке вона так і не відповіла...
"Забув за мене - значить я обідилась (!!!)" - (з її
щоденника) -можливо образилась на мене... Хоча я її
не забував...
"Інтернет, він не зближує. Це скупчення самотності.
Ми начебто разом, але кожен один. Ілюзія
спілкування, ілюзія дружби, ілюзія життя ..." - не
слід цього забувати... Та часом щось з цим робити.
У вк я натрапив на цікавий діалог, за 2010 р., який
частково описує її відношення до мене. Якби ж я міг
повернутись в той час, то я б по-іншому відповів...
"Вона
Чому мені навіть не хочеться, щоб мене хтось витягав
з депресії??? =(
Тарас
Тарас 16:32
Якби тобі справді цього б не хотілося б, ти б не
писала про не хотіння...
Вона 16:33
Просто я нікому іншому не написала, а тобі, бо знаю,
що ти мене й не будеш пробувати витягнути...
Тарас
Тарас 16:35
Значить тобі й так хорошо, раз нікому про це не
говориш...
Вона 16:37
мені не добре, я ходжу надута, нерозговорчива, плюс
в любий момент можуть сльози з очей потекти...((("
"І нічого поганого не станеться, якщо я буду менше
спілкуватись з людьми. Без них легше. Хоч і повна їх
відсутність не буде добре" - (09 вересня 2010 р.)
без коментарів, все й так ясно. Але насправді мені
було цікаве з нею спілкування. Просто я її на той
час вважав дитиною... Тобто в мене геть зовсім інша
думка, ніж після всього прочитаного.
Дещо дивно, от так читати щоденник, в якому записи в
хронологічному періоді з жовтня 2014 р, по 2008
рік... Дивно, тому що я читаю думки людини, якої вже
мабуть нема... Яка кардинально змінилася... Яка
невідомо ким стала... Фотографії часто оманливі,
вони не відображають те що на душі, вони не кажуть
слів, не демонструють динаміку невербальних дій...
Та й взагалі, Це ніби приходити на могилу знайомої
людини, коли застив час, і залишись спогади, в
даному випадку яскраві... Хоча мабуть ядро
залишилось: роль батьків, місце під сонцем та
хмарами в Ужгороді, відношення друзів та очікування
від них, потреба в коханій людині, яка б розуміла та
змогла підтримати... Так хочеться винайти машину
часу, і переміститись назад, і вчасно сказали хоча б
кілька слів... Я відчуваю, як час летить, і мене
стає все менше... Розчиняюсь в просторі аморфних
формацій, ніби мене й ніколи не було. Хто-небудь
підключіть мій мозок до прямого доступу доінтернету,
а атоми тіла навчіть телепортації та квантової
запутаності, бо я не встигаю за цією бісовою
реальністю, яка так злісно жартує...
Цікаво, чому вона закинула писати?! В неї є талант,
можливо б написала декілька новел... Можливо
вирішила, що їй слід жити реальним життям...
Можливо, стала більш закритішою від всіх. Можливо,
не хотіла повторюватись, перфразовуючи
переживання... Можливо образилась, що ніхто не
прочитав, та не відписав жодого коментарю, за весь
цей час, не висловив свої думок, переживань...
Можливо виник брак часу... "Просто не завжди можу
переносити свої думки в письмовий вигляд" - (22
листопада 2010 р.) - а можливо це відповідь. Можливо
вона накінець-то стала повністю щасливою, і це не
фіктивний гіпервітаміноз вітамінами групи В...
Наврядчи вона забула пароль та логін доступу до
нього... Це було б дуже банально... Я повинен
дізнатись. Так, як причини, що заставили її почати
писати, я знаю... Тарасе, для чого це тобі?! Неспиш
щоночі до 1-2-ї, пишучи свої думки. "Вечір завжди
глумиться з почуттів." - як вона колись написала...
В тебе є купа проблем, а ти про неї думаєш, вже
третю добу... Годі! Ото тебе пригребло. Я бачу на її
фотографіях, заходячи пряктично кожного тижня на її
сторінки у VK, FB, як вона кардинально змінилася за
весь цей час... Остання її фотографія на FB,
виглядає шикарно, от тільки забагато косметики, хоча
вона в міру, але вона їй не потрібна, щоб
підкреслити свою природню красу... Я того ж дня
відкоментував, що вона шикарна. Але в останні дні, в
мене вселився жах... Надіюсь він далекий від
реальності... Надіюсь, це всього лише моя фантазія,
що знає тільки крайності... Наче в фільмі Чорний
лебідь чи в книзі портрет Доріана Грея, коли
зовнішній вигляд ставав все кращим, а всередині
з'їдали демони... Я дуже надіюсь, що в неї все
гаразд... І це всього лише моя хвора уява... Але цей
постійний смайл у VK "=/", якийсь постійний
смуток... Він наче тихо кричить крізь час...
"О, я хотіла обмежити доступ в щоденник, а він і так
обмежений" - (09 березня 2011 р) - добре, що я не
попав піж обмеження...
"Хм, цікаво, хто читає мій щоденник. Я ж точно знаю,
що його все-таки хтось точно читає. Бо мені десь
лише 4-5 людей самі колись сказали, і то були такі
люди, шо я й подумати не могла, шо вони не
полінуються зареєструватись. Тому мені треба
обачніше тут імена називати...ну на всяк випадок." -
я був одиним із них...
"І ще одне, давай поглянемо правді в очі: якби ти не
боялася, що сюди хтось загляне, то хіба б ти оце
написала?" - (09 березня 2011 р) - і все-таки вона
надіялась, що її ніхто не читає, та не прочитає
ніколи все...
16/06/2017 мені приснився сон, де була вона. Я
натрапив на її два щоденники... Там вона
продовжувала писати, і всі переживання та негаразди
залишились з нею, в її житті... Я надіюсь, що це не
так.
"Кінець! То був лиш сон. I враз
Блідих надій промінчик згас.
Щасливих мало днів прожито,
Світанок мій вкриває тьма,
I душу сковує зима.
Любов, надію вщент розбито.
Якби ж - і спомини. Якби-то!"
Мені здається її щастя було десь поруч... Таке
неуловиме. Сліпе. Ти не її ідеал, це було відомо
було і раніше, до спроби з першим поцілунком. Все ж
була спроба, щось змінити. Я залишився радим, що моя
розмова залишила свій слід. Смішно, що тоді вона не
помітила, що я був майже босим, в носках, на вулиці,
в жовтні 2010 р.)))
Кажуть люди приходять в наше життя, та зникають коли
приходить час. А час є в людей? Я бачу довкола одні
вмирають, решта створюють сім'ї, роблять дітей,
злітають до висот, та падають до дна... Що ти можеш
дати чи запропонувати? Особливо після стількох років
білого шуму? Не слід встрягати в життя людини, де
тебе не чекають! Де вона має свої справи та
обов'язки. Ти завжди був пасивним спостерігачем
історії. Не будь дійовою особою драми, не розігруй
драми. Чи можливо ти напишеш колись їй в FB:
"Привіт. Як справи? Мені здавалось, що ми тут колись
спілкувались... Але я здивувався, коли побачив, що
ні.". А далі якось запропонуєш зустрічі, на якій
будеш ніяково знайомитись з новою людиною, чи як
агент фбр влаштуєш допит, упустивши розмову в
невимушеному стані, і все через свою допитливість.
Мабуть ідеальна зустріч була у вегетаріанському
ресторані-кафешці "Ясне сонечко". І якщо все пройде
на ура, можливо в тебе з'явиться ломка, в черговій
зустрічі, що може буде руйнацією її планів, та
викличе відторгнення... А так хотілось ще написати
"Я так сумував за тобою"... Ех.
"Мар*яна, Тарас - теж приємно, шо не полінувались."
- 4 квітня 2011 р... - перечитуючи її щоденник, я
віднайшов єдиний запис за 21 сторінку, де я можливо
згадуюсь... Це викликало в мене смуток. А що ти
хотів? Ти багато приймав участі в її житті?
Цікаво вона якось написала в щоденнику "з
протилежною статтю (з більшістю) дружу лише тому, бо
вони мені подобаються, або у мене є якась вигода від
них."...
"Всі люди, з якими я спілкуюсь - це просто знайомі."
- (17 грудня 2010 р) - ось хто ти в її життю.
"Таки нема гіршого, коли тобі чогось дуже хочеться і
тобі ніхто це не припідносить відразу на підносі. Це
примушує спочатку придумовувати якийсь план дій, як
досягнути бажане" + "я знову буду діяти за
принципами "все або нічого" і "зараз або ніколи"," -
мабуть і собі потрібно взяти на замітку ці два
правила...
"але я інколи спеціально знаю прикидатись тупенькою
і неадекватною, це тому що мені те, про що зі мною
говорять не цікаво і мені не хочеться цю тему далі
розвивати, або я бачу, що людину перконати в її
неправоті важко буде, тому я лінуюсь. Насправді ж в
мені багато цінних думок. Взагалі я інакомисляча
людина порівняно з оточуючими мене людьми." - і
навіть якщо ми все-таки зустрінемось, дуже надіюсь,
що не буде прикидань... Що буде цікава розмова,
цікава для неї, ну і звісно для мене...
"Вчера вечером приглашение в кино от одного, сегодня
утром читаю признание в любви от второго...Но мне,
как и раньше, пооофиг. Мне они не интересны." - (23
серпня 2010 р.) - в мене нема шансу.
"Я дійшла до висновку, що я примітивна істота за
способом свого мислення. Взагалі мені бракує багато
чого. Я не надто цікава в спілкування і тему мені
підтримати важко. А все тому, що я керуюсь
хвилинними емоціями. А ще мені хочеться бути в
центрі уваги. " - (09 березня 2011 р) - вона
занадто недооцінює себе... Незвичний дедуктивний тип
мислення. Важко підримувати діалог ще ні про що не
значить. Я взагалі часом стараюсь уникати діалогів.
-----
Люди частіше закохуються у тих, з ким вони мають
багато спільного і в соціальному походженні, і в
освіті, цінностях, інтересах та аттітюдах. Серед
причин, чому нам подобаються і викликають
закоханість схожі на нас люди, виділяють такі: у
своєму житті ми частіше стикаємося зі схожими
людьми, ніж з несхожими; існує певний суспільний
тиск, через який нас спонукають до взаємодії зі
схожими індивідами; затрати та результати взаємодії
зі схожими людьми менші та тягнуть більшу
винагороду, оскільки схожі індивіди підтримують наші
уявлення щодо оточуючої дійсності.
Проте, інколи люди закохуються у досить несхожих,
навіть протилежних собі індивідів. Згідно теорії
комплементарних потреб (доповнювальних потреб) Р.
Уінча (Robert Winch), вибір партнера часто
ґрунтується на принципі «протилежності
притягуються». У виборі партнера кожен індивідуум
шукає того, від кого чекає максимум задоволення
власних потреб. Партнери повинні мати схожі
соціальні риси, однак психологічно доповнювати один
одного. Задоволення та винагорода розцінюються як
сили, що сприяють зближенню партнерів.
----------
цікаві думки її щодо закоханості... В більшості в
чому вона права. Та й взагалі багато речей про які
вона пише, я мабуть пізніше, ніж вона дізнався чи
дійшов... Цікаво на якому етапі саморозвитку вона
зараз знаходиться?
Вона часто буває на морі... Частіше ніж я) Який
жодного разу не був на морі... "60. Построить замок
из песка. -" - дивно, я думав, що за стільки разів
на морі вона хоч раз його збудувала... На її стіні в
FB я звернув увагу на пост з розіграшом поїздки на
море в Болгарію... Зробив репост... Якщо ж виграю,
то віддам їй... Можливо це її трохи від буденних
справ. А мене від ще одної можливосі поїхати на
море... А що ж. Я багато чого вигравав в цьому
житті... Тільки от дуже надіюсь, що на цей раз все
обійдеться без вина чи іншого алкоголю.
Дивно це все. Я займаюся безліччю справ, спеціально
навантажую себе додатковою роботою, є купа людей
довкола, що займають час, а ти просипаєшся з думкою
про неї... А іншколи вона ще й сниться... Що за
нав'язливі думки?
Сьогодні 17/06/2017 мені приснився сон, де вона була
щасливою... Надіюсь це було й справді так.
Цього ж дня в місті між 17-23 годинами була одна
подія, пікнік біля пам'ятника Шевченка... Мені було
дуже цікаво зустріти одну нашу спільну подругу... Я
хотів в неї спитати одне, чи вона з нею спілкувалась
, і чи та щаслива зараз... Це б мене змусило трішки
заспокоїтись... Але я її так і не побачив...
В надії, що можливо прочитає, років через або
більше, я продублюю цей запис в FB і в своєму щоденнику
fuck-grafy-com.diary.ru .На жаль я ще не
встиг дочитати всі 37 сторінок... Зупинився на 21... Занадто особисті переживання, я виставляю напоказ, що можливо так вона їх побачить.
Мабуть коли дочитаю до кінця, то напишу додатковий
пост, з остаточними враженнями...Хоча можливо я її
занадто ідеалізую... Якось вона таке цікаве
написала:
"створений уявою ідеалізований образ. Бачимо людину,
зовнішньо якшо сподобалась (якшо сильно зовнішньо
сподобалась), то ми починаємо придумувати її
внутрішній світ, як вона поводиться, її емоції,
вподобання...і все так чудово - ідеальна людина
змальовується. Серце шалено б*ється біля ідеального
образа. Звичайно, хочеш шоб все придумане стало
ближчим, реальнішим. Робиш деякі зусилля, щоб
приблизитись до тої людини, починаєш пізнавати її
краще...упс...чому ж поведінка, розмова не те, що
присутньо у раніше придуманого образу, WTF? Пізнаєш
ще краще і виявляється, що зовнішньо
подобається...але у поведінці людини якась хня.
Розчарування. Починаєш злитись на людину, тому що
вона руйнує твої мрії. Все ж так чудово сплановано
вже....а далі...
...а далі...я зрозуміла, що це було неправильно
створювати собі в уяві образи, але ж мріяти мені
ніхто заборонити не може. Я зрозуміла, що я б змогла
прийняти й неідеальний образ, але нічого не
виходить. Я не знаю, що робити. У мене нема плану
дій. Я просто склала руки. Я чекаю. Якщо доля - це
вплив факторів навколишнього середовища, то я
віддалась в її руки." - Можливо я створив її
ідеальний образ, що впливає на мене? Хоча я старався
об'єктивно, розібратись у всьому... Надіюсь в мене
вийшло... Чи я себе більше цим аналізом загнав себе
у глухий кут? Чому мене вона турбує так гостро саме
зараз, через стільки часу? Чому я бачу, як вона до
23 сидить в онлайн, і не напишу їй просто зараз?
Чому я думаю про тебе? Чому я не можу викинути тебе
з свої голови? Чому після прочитаного я прив'язався?
Де мій бісовий пофігізм?
"найважливіші для людини речі вона подпає (висказує,
пише) з награною байдужістю."
"А раз він "один із них" то мені треба вилікуватись
і перестати з ним спілкуватись." - але ж я не спілкуюсь з нею... Я тільки вичитую минулі переживання...
"Єдине, шо я хочу - це бачити, що про мене не
забули. Найнеприємніше, коли на тебе по*** людині,
на яку тобі не" - (15 березня 2011 р) - а може це
шанс?
Hey my children what seems important, Won't last
forever.
You know the best things in life aren't for me.
Eros is sore. Sin is sincere. - це мабуть моя
розплата.
А взагалі "The pages of our diary were stained with
blood and tears.". І це дуже сумно.
Тарасе, єдина порада для тебе "You'd better watch
yourself, better watch yourself"!!! Eros is sore
Sin is sincere...